• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Поради практичного психолога

.

---

ПОРЯДОК реагування на випадки булінгу (цькування)

I. Загальні положення

1. Цей Порядок визначає механізм реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти всіх типів і форм власності, крім тих, які забезпечують здобуття освіти дорослих, у тому числі післядипломної освіти.

2. Терміни, використані у цьому Порядку, вживаються у таких значеннях:

кривдник (булер) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, яка вчиняє булінг (цькування) щодо іншого учасника освітнього процесу;

потерпілий (жертва булінгу) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, щодо якої було вчинено булінг (цькування);

спостерігачі - свідки та (або) безпосередні очевидці випадку булінгу (цькування);

сторони булінгу (цькування) - безпосередні учасники випадку: кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності).

4. До булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти.

Ознаками булінгу (цькування) є систематичне вчинення учасниками освітнього процесу діянь стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, а саме:

умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна або можливості користуватися ними, перешкоджання в отриманні освітніх послуг, примушування до праці та інші правопорушення економічного характеру;

словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи;

будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, зокрема принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська, образи, жарти, погрози, поширення образливих чуток;

будь-яка форма небажаної фізичної поведінки, зокрема ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, завдання ударів;

інші правопорушення насильницького характеру.

5. Суб’єктами реагування у разі настання випадку булінгу (цькування) в закладах освіти (далі - суб’єкти реагування) є:

служба освітнього омбудсмена;

служби у справах дітей;

центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

органи місцевого самоврядування;

керівники та інші працівники закладів освіти;

засновник (засновники) закладів освіти або уповноважений ним (ними) орган;

територіальні органи (підрозділи) Національної поліції України.

II. Подання заяв або повідомлень про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти

1. Учасники освітнього процесу можуть повідомити про випадок булінгу (цькування), стороною якого вони стали або підозрюють про його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу або про який отримали достовірну інформацію, керівника закладу освіти або інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

У закладі освіти заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) або підозру щодо його вчинення приймає керівник закладу.

Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

2. Керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування):

невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган(підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);

за потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;

повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;

повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;

скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі - комісія) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.

III. Склад комісії, права та обов’язки її членів

1. Склад комісії затверджує наказом керівник закладу освіти.

Комісія виконує свої обов’язки на постійній основі.

2. Склад комісії формується з урахуванням основних завдань комісії.

Комісія складається з голови, заступника голови, секретаря та не менше ніж п’яти її членів.

До складу комісії входять педагогічні (науково-педагогічні) працівники, у тому числі практичний психолог та соціальний педагог (за наявності) закладу освіти, представники служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

До участі в засіданні комісії за згодою залучаються батьки або інші законні представники малолітніх або неповнолітніх сторін булінгу (цькування), а також можуть залучатися сторони булінгу (цькування), представники інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

3. Головою комісії є керівник закладу освіти.

Голова комісії організовує її роботу і відповідає за виконання покладених на комісію завдань, головує на її засіданнях та визначає перелік питань, що підлягають розгляду.

IV. Порядок роботи комісії

1. Метою діяльності комісії є припинення випадку булінгу (цькування) в закладі освіти; відновлення та нормалізація стосунків, створення сприятливих умов для подальшого здобуття освіти у групі (класі), де стався випадок булінгу (цькування); з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування), та вжиття заходів для усунення таких причин; оцінка потреб сторін булінгу (цькування) в соціальних та психолого-педагогічних послугах та забезпечення таких послуг.

4. Формою роботи комісії є засідання, які проводяться у разі потреби. Дату, час і місце проведення засідання комісії визначає її голова.

8. Під час проведення засідання комісії секретар комісії веде протокол засідання комісії за формою згідно з додатком до цього Порядку.

9. Особи, залучені до участі в засіданні комісії, зобов’язані дотримуватись принципів діяльності комісії, зокрема не розголошувати стороннім особам відомості, що стали їм відомі у зв’язку з участю у роботі комісії, і не використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб.

Особи, залучені до участі в засіданні комісії, під час засідання комісії мають право:

ознайомлюватися з матеріалами, поданими на розгляд комісії;

ставити питання по суті розгляду;

подавати пропозиції, висловлювати власну думку з питань, що розглядаються.

10. Голова комісії доводить до відома учасників освітнього процесу рішення комісії згідно з протоколом засідання та здійснює контроль за їхнім виконанням.

11. Строк розгляду комісією заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) в закладі освіти та виконання нею своїх завдань не має перевищувати десяти робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення керівником закладу освіти.

V. Запобігання та протидія булінгу (цькуванню) в закладі освіти

1. Діяльність щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти має бути постійним системним процесом.

2. Діяльність щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти ґрунтується на принципах:

недискримінації за будь-якими ознаками;

ненасильницької поведінки в міжособистісних стосунках;

розвитку соціального та емоційного інтелекту учасників освітнього процесу;

гендерної рівності;

3. Завданнями діяльності щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти є:

створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти, що включає психологічну та фізичну безпеку учасників освітнього процесу;

визначення стану, причин і передумов поширення булінгу (цькування) в закладі освіти;

підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про булінг (цькування);

формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини;

заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння запобіганню булінгу (цькуванню).

4. Діяльність щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти відображається в плані заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу(цькуванню) в закладі освіти.

5. До заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти, належать заходи щодо:

організації належних заходів безпеки відповідно до законодавства (пост охорони, відеоспостереженням за місцями загального користування тощо);

організації безпечного користування мережею Інтернет під час освітнього процесу;

контролю за використанням засобів електронних комунікацій малолітніми чи неповнолітніми здобувачами освіти під час освітнього процесу;

розвитку соціального та емоційного інтелекту учасників освітнього процесу, зокрема:

розуміння та сприйняття цінності прав та свобод людини, вміння відстоювати свої права та поважати права інших;

розуміння та сприйняття принципів рівності та недискримінації, поваги до гідності людини, толерантності, соціальної справедливості, доброчесності, вміння втілювати їх у власні моделі поведінки;

здатності попереджувати та розв’язувати конфлікти ненасильницьким шляхом;

відповідального ставлення до своїх громадянських прав і обов’язків, пов’язаних з участю в суспільному житті;

здатності визначати, формулювати та аргументовано відстоювати власну позицію, поважаючи відмінні від власних думки/позиції, якщо вони не порушують прав та гідності інших осіб;

здатності критично аналізувати інформацію, розглядати питання з різних позицій, приймати обґрунтовані рішення;

здатності до комунікації та вміння співпрацювати для розв’язання різних суспільних проблем, зокрема шляхом волонтерської діяльності тощо;

підвищення рівня обізнаності учасників освітнього процесу про булінг (цькування), його причини та наслідки, порядок реагування на випадки булінгу (цькування) тощо;

створення в закладі освіти культури, що ґрунтується на нетерпимості до будь-якихформ насильства та дискримінації, в тому числі булінгу (цькування).

Процедура подання учасниками освітнього процесу заяви або повідомлення про випадки булінгу (цькування) в школі

Учасники освітнього процесу можуть повідомити про випадок булінгу (цькування), стороною якого вони стали або підозрюють про його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу або про який отримали достовірну інформацію, керівника закладу освіти або інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

Зразок заяви

Директору ЗЗСО І - ІІІ ступенів с. Батятичі Павлик Г.Б. (прізвище, ім’я, заявника) (соціальний статус заявника)Контактний телефон:________________________

Заява

Прошу провести розслідування за фактами випадків булінгу (цькування)

____________________________.

(прізвище, ім’я постраждалого)

Далі в заяві необхідно вказати особу або осіб, які вчинили цькування та описати діяння, які полягають у психологічному, фізичному чи іншому насильстві над особою і носять системний характер.

_________________ _______________

(дата) (підпис)

Процедура розгляду заяви

Після отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) директор:

• видає розпорядження про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб
• невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);
• за потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;
• повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;
• повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;
• скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі - комісія) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.

---

---

План заходів спрямованих на запобігання та протидію булінгу на 2021– 2022 навчальний рік

№	Назва заходу	Класи	Термін проведення	Відповіальний
1	Провести в школі тиждень протидії поширення булінгу «Стоп, булінг»	1-11 кл	Вересень	ЗДВР, психолог, кл.і керівники
2.	Тренінгове заняття «Профілактика булінгу в учнівському середовищі».	5-11 кл.	Жовтень	Психолог
3.	Поради «Як допомогти дітям упоратися з булінгом».	1-11 кл.	Протягом року	Психолог
4.	Години спілкування на тему: «Кібербулінг».	9-11 кл	Протягом року	Класні керівники
5.	Корисні правила-поради для профілактики і подолання кібер-булінгу.	9-11кл.	Протягом року	Класні керівники
6.	Перегляд відео презентацій «Булінг в школі. Як його розпізнати», «Кібербулінг або агресія в інтернеті: Способи розпізнання і захист дитини».	5-11кл.	Листопад-Грудень	ЗДВР, психолог, педагог-організатор
7.	Круглий стіл для батьків «Поговоримо про булінг та кібербулінг».	Батьки	Грудень Травень	ЗДВР, психолог
8.	Поради батькам, щоби зменшити ризик булінгу та кібербулінгу для своєї дитини.	Батьки	Грудень Травень	Психолог
9.	Міні-тренінг «Як навчити дітей безпечної поведінки в Інтернеті».	2-4кл.	Січень -лютий	Класні керівники
10.	Круглий стіл для педагогічного колективу «Безпечна школа. Маски булінгу».	Пед. колектив	Березень	ЗДВР, психолог
11	Консультативний пункт «Скринька довіри».	1-11 кл.	Постійно	Психолог
11	Перегляд відеороликів «Нік Вуйчич про булінг у школ», «Булінг у школі та як з ним боротися – говоримо з Уповноваженим Президента України.», «Зупиніться!!! МОЯ Історія про Булінг і Кібербулінг».	1-11кл.	Протягом року	ЗДВР, психолог
12	Складання та розповсюдження серед учнів 1-11 класів листівок на тему « Не стань жертвою булінгу»	1-11 кл.	Березень	ЗДВР, психолог, пед.-організатор
13	Конкурс-виставка плакатів на тему Шкільному булінгу скажемо – Ні!»	5-11 кл.	Березень	Класні керівники
14.	Бесіда – тренінг «Віртуальний терор: тролінг і кібербулінг».	6-8кл.	Квітень	Класні керівники

---

Дітям про емпатію: міжнародний досвід розвитку м’якої навички

Навчання елементів емпатії під час освітнього процесу матиме позитивні наслідки для конкретного класу, а також добре вплине на здатність учнів бути частиною громади поза межами школи.

Згідно з концепцією НУШ, школа має готувати згуртовану спільноту активних і відповідальних громадян. Стати частиною такої спільноти допоможе емоційний інтелект, застосовувати який дитина має навчитися в шкільні роки. Окрім того, будь-яка ефективна взаємодія між людьми, уміння домовлятися та залагоджувати конфлікти неможливі без добре розвиненої емпатії. Емпатія є фундаментом для формування емоційного інтелекту, саме тому її розвитку приділяють увагу в більшості країн світу.

Що таке емпатія?

Під емпатією розуміють здатність відчувати емоції інших людей, уявляти, що може думати чи відчувати хтось інший, усвідомлювати потенційні наслідки власних вчинків для життя інших людей.

Сучасні дослідники розрізняють два типи емпатії:

• афективна емпатія – відчуття і почуття, які в нас виникають у відповідь на емоції інших: це може бути віддзеркалення того, що відчуває ця людина, або просто відчуття стресу, коли ми стикаємося з чужим страхом чи занепокоєнням;
• когнітивна емпатія – наша здатність виявляти та розуміти емоції інших людей.

Елементарні форми емпатії спостерігають у приматів, собак і щурів. Виявлені докази генетичної основи емпатії, хоча доведено, що люди можуть розвинути чи обмежити свої природні емпатійні здібності.

Навіщо дітям навчатися емпатії

Навчання елементів емпатії під час освітнього процесу матиме позитивні наслідки для конкретного класу, а також добре вплине на здатність учнів бути частиною громади поза межами школами.

Навчатися емпатії необхідно, тому що:

• емпатія формує позитивну культуру в класі: з її допомогою учні вчаться розуміти одне одного, що допомагає їм будувати дружні, довірливі стосунки;
• емпатія покращує результати навчання: учні, до шкільних програм яких включено навчання емпатії, показують кращі результати на іспитах;
• емпатія зміцнює спільноту далеко за межами школи: в одному класі можуть зустрітися діти з різних культур і соціально-економічних середовищ, а навички емпатії, які вони отримують у процесі навчання, дозволяють їм краще зрозуміти та пізнати одне одного й застосувати цей досвід за межами школи;
• емпатія готує учнів до лідерства: важлива якість керівника – уміння розуміти людей, а емпатія позитивно впливає на ефективність лідерства, оскільки зміцнює довіру між лідером і послідовниками, допомагає їм відчувати свою цінність.

Досвід Данії

У Данії емпатію вивчають як обов‘язкову частину шкільної програми з 1993 року. Це один з чинників, що допомагає попередити проблеми підліткового віку та робить мешканців країни одними з найщасливіших у світі. Уроки емпатії проводять раз на тиждень для учнів 6–16 років і вважають не менш важливими, ніж уроки англійської чи математики.

Протягом заняття учні обговорюють проблеми, що можуть стосуватися школи або будь-якої іншої сфери, намагаються разом з учителем знаходити їх розв’язання, співпереживаючи сторонам. Також присвячують час створенню гюґе – настрою затишку та комфортного спілкування з почуттям добробуту й задоволення.

Джессіка Александер – американка, яка виховує дітей у Данії, розповіла про свій досвід у книзі «Данське виховання: посібник з виховання найщасливіших дітей у світі» та пояснила, як на практиці навчають емпатії в країні щасливих людей:

• колективна робота: понад половину завдань у школі виконують колективно, при чому діти вчаться не лише досягати успіху, а й допомагати іншим;
• правильна конкуренція: маленьких данців вчать конкурувати не з іншими, а лише з самим собою, тож не виокремлюють найкращих у навчанні, а мотивують удосконалюватися кожного;
• більше гри: вільна гра в Данії є офіційним освітнім інструментом з кінця ХІХ століття;
• спільне виконання проєктів: уже з молодшої школи діти виконують спільні проєкти, допомагають однокласникам з тих предметів, у яких вони є сильнішими, та отримують допомогу там, де мають слабкі місця – у Данії вважають, що якою б сильною дитина не була в математиці, вона не буде успішною, якщо не навчиться співпрацювати з однолітками.

Міжнародна ініціатива «Коріння емпатії»

Мері Ґордон, відомий канадський педагог, запропонувала цікаву ініціативу – регулярно запрошувати до шкільних класів батьків чи матерів з малюками. За висновками авторки дослідження, спілкування з маленькими дітьми корисне для всіх дітей: суворі дітлахи починають посміхатися, неуважні краще зосереджуються, а сором‘язливі – розкриваються. Експеримент також показав зниження агресії.

Позитивні результати ініціативи надихнули на створення міжнародної освітньої програми «Коріння емпатії» («Roots of Empathy»), яку вже використовують у тисячах шкіл Канади, США, Великої Британії, Нової Зеландії та інших країн.

Емпатія на заняттях: розвиваємо комплексну м’яку навичку

Емпатія є складною та комплексною м’якою навичкою (soft skill). Навіть якщо спеціальні програми для її вивчення не передбачені, опанування її основ можна включити в освітній процес таким чином:

• уроки літератури: обговоріть з учнями літературних персонажів, які демонструють емпатію, і запропонуйте проаналізувати їхні відчуття;
• заняття STEM: попросіть учнів уявити «користувача» проблеми чи товару, визначити його думки, почуття, цінності та потреби;
• ораторське мистецтво: запропонуйте учням, які готуються до виступу, проаналізувати свою аудиторію, її особливості й інтереси, використати це під час написання промови;
• виховна година: обговорюючи ситуації, які можуть виникнути, запропонуйте учням зіграти рольові сценарії й виявити емпатію до учасників.

---

---

---

Чути себе: як боротись з професійним вигоранням у вчителів

Тема професійного вигорання вчителів стосується особливо. Вони щодня стикаються з високою емоційною напругою. Як себе захистити та як боротися з вигоранням, яке вже дало про себе знати?

У всьому винна перевтома

Вигорання – це реакція людини на хронічну втому. Вона починає негативно ставитись до роботи та предмету своєї професійної діяльності, у неї знижується самооцінка.

Це захисний механізм організму, який часто не усвідомлюється. Він виникає, коли у нас на роботі стреси, і ми не можемо з ними впоратись. Ми не відпочиваємо, накопичуємо негатив і щоб якось з ним впоратись, людина перестає відчувати.

Професійне вигорання – це тема всіх, хто працює в соціальній сфері: вчителів, психологів, медиків. Симптоми в них одні, але проявлятись можуть по-різному. У вчителів це черствість, загнаність у певні рамки. Це проявляється в тому, що вчитель не змінює програму, яку вичитує з року на рік, бо в нього пропадають внутрішня творчість, бажання розвиватись, бути ширшим, давати більше дітям. У нього постійна втома на фізичному та емоційному рівнях. Вчитель перестає горіти своїм предметом. Він у ньому не зацікавлений, тому не зацікавлені і діти. Він приходить додому і відчуває, що хоче лягти на диван і більше нічого не робити.

Але може розвиватись і надвідповідальність: це все на моїх плечах, я мушу це зробити, на мене покладається керівництво. Батьки, діти та керівництво багато очікують від вчителів, вони все несуть на своїх плечах і не можуть видихнути.

Емоційному вигоранню піддаються не тільки люди зі стажем. Серед молодих вчителів є відсоток таких, які швиденько вигорають і знаходять собі іншу роботу. Такий вчитель приходить у школу і розуміє, що діти його не слухають. Він або розповідає нецікаво, або не впевнений у собі, а діти це відчувають. Якщо він не реагує на дітей, а просто хоче їх контролювати (сядьте рівно, не перемовляйтеся, слухайте тільки мене), вони в цих жорстких рамках починають бунтувати– дражнити, не приходити на його заняття, не робити домашні завдання. І для нього це завжди удар по професійній ідентичності.

Або стикається з темою, яку він не вчив, але в ній треба розбиратись. А в нього не завжди є на це час. Тому він готує її не дуже якісно, з його погляду. Воно може бути й класно, але в нього є певні вимоги до себе. І виходить: тут стрес, тут стрес – а цю напругу він ніде не випускає.

У результаті таких стресів у людини може розвинутись негативне сприйняття світу: все погано, ніякого позитиву в принципі не буває, усі люди злі, підлі, вас завжди надурять. Це стає життєвою позицією. Ти розумієш, що нема в цієї людини жодної радості в житті. Вона собі їх не дозволяє.

Стадії вигорання

Перша стадія. Напруга

Це адаптація до професійних вимог, коли вчителю дають певну зону відповідальності, але його навичок недостатньо. Є два варіанти: він або розширює свої навички (позитивна внутрішня мотивація), або каже, що не зможе. У другому випадку це – перший дзвіночок, що він прямує не в тому напрямку. На цій стадії в людини може коливатися самооцінка – від варіанту “я нічого не вмію” до “я все можу”. Але частіше проявляється “я нічого не вмію”. Можуть бути проекції про те, що інші думають, що ви не професіонал. Інші можуть так і не думати, але є внутрішня позиція. Часто в таких випадках вчителі не хвалять дітей: я себе не можу похвалити, тому й інших. Можуть з’явитися відчуття загнаності в клітку, тривожність, апатія або легка депресія.

Друга стадія. Резистенція

Вчитель відчуває сильний стрес. Це ситуації, які він не може конструктивно подолати. Наприклад, за два тижні треба зробити річний план, а він ніяк не встигає. І директор постійно запитує: “Ну, що, вже зробили?”. Це за два тижні виснажує вчителя більше, ніж він виснажився би за рік. Дві стадії складаються до купи, і людина вже думає: “У мене недостатньо компетенції, ще й постійно грузять”.

Тоді з’являються неадекватне реагування на певні події в житті (наприклад, безпричинна агресивність), емоційно-моральна дезорієнтація (можуть з’являтись любимчики, а до інших дітей – упереджене ставлення), знехтування професійними обов’язками. Часто знижується рівень емоцій, тобто вчитель не емпатує. Дитина приходить до нього і просить не ставити двійку, обіцяє вивчити, а у вчителя вже є упереджене ставлення – та що ти можеш?

Через обмеження своїх емоцій може виникати прискіпливість до деталей – щоб жодної помарочки не було на полях, щоб зробили тільки за інструкцією, ні кроку в бік. Це ригідна позиція – не давати творчості. Творчість – це завжди емоції, і вони зазвичай позитивні. А якщо людина забороняє собі емоції, то забороняє і творчість.

Третя стадія. Виснаження

До ознак двох інших стадій додаються психо-фізіологічні реакції. Вчитель починає часто хворіти, у нього щось болить. Це психосоматика, коли хвороба є виправданням, чого я на ту роботу не можу йти. Плюс – коли людина не дозволяє собі паузи, це робить за неї організм. Він виснажується і стає чуттєвим до вірусів, застуд. Це можуть бути хвороби, які заженуть у ліжко не на тиждень, а набагато більше.

Перша думка вчителя зранку – “я не хочу туди йти, не хочу бачити цих дітей”. Але треба. Відбувається ще більша емоційна відстороненість від інших людей. Ця стадія вже конкретна: або треба йти у відпустку, або змінювати роботу.

В останню стадію люди себе заганяють. Вже на першій і другій ви відчуваєте, що вам погано. Але люди просто відмахуються: я ще потерплю, тут треба наздогнати. Зазвичай так відбувається через гроші. Я вже відчуваю, що не хочу цього, але керівництво сказало “треба”.

Це загальні сипмтоми. Може бути набір двох-трьох. І це вже дзвоник. Та є психологічні та педагогічні методики, які діагностують емоційне вигорання. Наприклад, можна пройти тест.

Як боротися з вигоранням

Розслаблення

Порада: посидіть у ванній, щоб тіло розслабилось, займайтесь спортом. Це ж не тільки емоційне, але й тілесне. Вчитель коли напружується, у нього кам’яніють плечі, болять шия, ноги. Треба робити собі масажі на руках, ногах. Можна слухати музику, тому що вона вирівнює емоції і дає заряд бадьорості, гуляти вечорами. Але вчителі мені кажуть: “У нас домашні завдання, контрольні, коли то відпочивати?”. Та треба знаходити час і для себе.

Не забувати про “хочу”

Треба пам’ятати, що емоційне вигорання з’являється, бо люди забувають про власні потреби. Про те, що їм потрібно не тільки їсти, пити і працювати, а є якісь задоволення від життя. Можна намалювати схему ваших справ, розділивши їх на “треба” і “хочу”. Коли в колонці “треба” багато всього, а в “хочу” – мало, то тут буде емоційне вигорання. Коли в нас ці категорії розділяються десь 50 на 50, нічого не буде. У вас у житті буде баланс. А емоційне вигорання відбувається, коли баланс порушений.

Піти у відпустку

Я уявляю емоційну сферу людини у вигляді глечика. Вигорання – це коли її позитивні емоції зменшуються, їх лишається зовсім трішки на дні. І коли вона йде у відпустку, то має цей глечик наповнити.

Але баланс можна тримати постійно. Ви щось віддаєте з цього глечика, але зразу його наповнюєте. Тиждень напружено відпрацювали – а на вихідні поїхали в ліс. І у вас знов є наснага.

Пробувати отримувати задоволення від роботи

Є дуже особливі люди, які себе налаштовують, що їм хочеться те, що треба робити. Наприклад, керівництво вирішило, що треба прочитати учням лекцію з медіаарту – які є новітні види мистецтва. На підготовку потрібно виділити час, але ці люди знають, що їм буде цікаво, бо вони будуть рости професійно, плюс – дітям буде корисно, і вони потім будуть вдячні. Так треба шукати позитив у будь-якій ситуації.

Або так: читаєте хорошу книжку і потім кажете дітям: “Давайте її разом прочитаємо і обговоримо”. Це буде цікаво і вам, і дітям. Школи, з якими співпрацює Інститут соціальної та політичної психології, займаються медіаосвітою та ведуть медіаклуби. Часто мені вчителі кажуть, що для них ресурсом є дивитися з дітьми фільми. Не блокбастери, а ті, про які можна подумати і щось з них взяти. І коли вони з дітьми це обговорюють, відчувають позитив, що підштовхують їх до роздумів, висновків. Їм приємно бачити, як їхня глибина розширюється. Вони не просто знають якийсь предмет, а по-іншому думають, сприймають світ, і ти до цього доклав руку.

Якщо вам щось кардинально не подобається у викладанні предмету, то треба або говорити з керівництвом, або домовлятися з колегами, або спробувати зробити предмет таким, як ви хочете. Класичні уроки вже не діють. Тому можна шукати способи зробити уроки цікавішими як для дітей, так і для вас.

Чути себе

Ви відчуваєте дзвоник, коли щось не так, але від вас залежить, будете ви з цим щось робити чи далі йтимете стежкою, коли все погано. Треба чути себе. Коли потрібно вирости професійно, від вас залежить, чи сприймете ви це як можливість, чи опустите руки. І від вас залежить, чи дозволите ви собі розслабитись, відчуваючи втому.

Методика Людмили Галіциної“Моє професійне дерево”

Треба взяти аркуш: на одному боці написати “За що я можу сказати “спасибі” своїй роботі”, а на іншому – “За що моя робота може сказати “спасибі” мені”. До кожного треба написати щонайменше 20 тверджень. Якщо вийде, то емоційного вигорання нема.

Перша сторона аркуша показує відношення людини до роботи, від чого воно отримує кайф, а друга – наскільки вона може похвалити себе за свою роботу. За що, вона думає, її цінять та за що вона ціните себе. Це дає емоційний ресурс.

Якщо у вас виходить від 5 до 8 пунктів, а потім – “мені більше нема, про що писати”, це не просто дзвіночок, це вже набат. Якщо до 15 пунктів “дякую роботі” і 3, коли робота може сказати “спасибі” вам, то це знак того, що ви себе не цінуєте в роботі. І тут треба шукати моменти, чому ви важливі для своєї роботи.

Тайм-менеджмент

Одна з причин емоційного вигорання – те, що людина не може побудувати свій тайм-менеджмент. Існує матриця Ейзенхауера. Потрібно розділи справи на важливі на найближче майбутнє, важливі на далеке, не такі важливі і ті, що можна взагалі відкласти. Ця матриця дозволяє вчителям збудувати плани та розподілити завдання. Тоді у вас між “треба” і “хочу” буде баланс.

Змінити роботу

Якщо людина на порозі до третьої стадії, і нічого не допомагає, вона змінює роботу. І це буде вже інша сфера, не пов’язана з дітьми.

Робота з дітьми дуже емоційна, тому люди шукають сферу, де емоції будуть не так задіяні.

Короткі поради, як боротись з вигоранням

Збережіть цю картинку собі та заглядайте туди кожен раз, коли відчуєте втому.

Використано матеріали із сайту https://nus.org.ua/

---

---

---

Щорічно в Україні з 25 листопада по 10 грудня проводиться Всеукраїнська акція "16 днів проти насильства". Мета акції:привернути увагу суспільства до проблеми подолання насильства у сім’ї, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

Зокрема, в нашій школі акція розпочалася із години спілкування “Ми – різні, але ми – рівні”. Молодші школярі організували флешмоб “Наші долоньки проти насильства”, до якого долучилися і вчителі школи.

Практичним психологом Кусяк Н. В. організовано дискусію «Ми за життя без насильства». Старшокласники активно висловлювали свої думки. На завершення зустрічі учні побудували “піраміду” позитивних вражень. Проведено онлайн-опитування учнів 5-11 класів щодо насильства в учнівському середовищі.

---

---

---

---

---

---

Наказ "Про організацію роботи щодо протидії булінгу в школі"

---

---

---

---

Що таке булінг, його види і як з ним боротись

Все частіше доводиться чути про булінг в українських, школах жорстокість дітей часто переходить усі межі. Бійки між школярами і психологічне насилля можуть нанести непоправної шкоди дитині.

Що робити, якщо ваша дитина – булер?

• Один зі страшних снів батьків – отримати телефонного дзвінка, в якому повідомляється, що їх дитина побила когось чи образила. Найчастіше про це інформує класний керівник, практичний психолог чи батьки ображеного учня. Складно правильно зреагувати на таке повідомлення. Важко зрозуміти, кому вірити та як себе поводити, коли запущено конфліктний сценарій у стосунках між дітьми.

Усім нам відома фраза про дві сторони однієї медалі, такий принцип працює і в цьому випадку. Але якщо ситуація стосується близьких, то сприймання фактів спотворюється. Часто виникає інстинктивне бажання захистити та виправдати свою дитину (або ж протилежна реакція – звинуватити свого, аби виправдатись перед чужими). Чекати ж від агресора чесної відповіді, що він цькував когось іншого, одразу не варто.

Сьогодні ініціатора агресивної поведінки, направленої проти іншого учня, часто називають булером (з англ. bully – хуліган), а цілеспрямоване гноблення когось з колективу – булінг.

Як зрозуміти, чи є ваша дитина булером

Булерами стають ті діти, які ростуть без заборон, не сприймають авторитет батьків. Але разом з тим їх головна проблема – бажання відчути підтримку та повагу дорослих. Якщо це прагнення не реалізоване, воно породжує агресію, яку треба на комусь зганяти.

Більшість булерів – це діти-нарциси, які не спроможні у момент агресії відчути емоції інших, але хочуть довести свою зверхність. Проаналізуйте поведінку дитини, аби виявити ознаки агресії. І запитайте у себе – чи достатньо приділяєте уваги синові, доньці?

Ознаки булера:

фізично та соціально більш енергійний за своїх однолітків;

не вміє сприймати відмову;

має середню чи високу самооцінку;

часто проявляє ознаки егоїзму чи нарцисизму;

ймовірно, став жертвою у минулому;

сприймається лідером у колі однолітків;

буває імпульсивним;

його легко вивести з себе;

не виявляє співчуття до інших;

має не надто високий емоційний інтелект;

полюбляє агресивні спортивні ігри.

Якщо подібні риси проявляються та паралельно надходять повідомлення, що у класі знущаються над кимось, є серйозний привід поговорити з вашою дитиною. Звісно, багато з цих характеристик показують типового лідера, але нездорове посилення тої чи іншої ознаки є тривожним сигналом.

Є проблема – є рішення

Якщо батьки визнають, що їх дитина є агресором, то це вже шлях до покращення ситуації. І перше, що вони мають зробити – не бути терпимими до проявів агресії. Разом з цим можна порекомендувати:

Відшукайте заняття, в якому дитина зможе виділитись. Часто агресивну поведінку провокує незнання способів, як ще можна заявити про себе. Варіанти пошуку талантів: відвідування гуртків, секцій, активна участь у житті класу.

Будьте послідовними у своїх діях та словах. Якщо ви передбачили певне покарання за провинність (наприклад, забрати на тиждень смартфон), то тримайтесь до останнього дня. Звісно, з боку дитини буде протест, але стійте на своєму, бо маєте розуміти, заради чого все це робиться.

Нейтралізуйте речі, які пов’язані з насиллям. Мова йде про відеоігри, фільми, музику, які провокують агресію в дитині.

Обговорюйте усі шкільні конфлікти. Часто це допомагає знайти причину такої поведінки, будьте максимально справедливими та розважливими.

Знайдіть альтернативу. Навчіть знаходити альтернативні шляхи виходу агресії без шкоди оточуючим. Розкажіть, що у випадку, коли підлітка провокують, важливо продемонструвати можливості уникати провокації.

Навчайте розуміти себе та інших. І тут важливо бути не голослівним, адже більшість звичок дітей породжуються в домашніх стінах. Якщо ви чи хтось з родини нетерпимо ставиться до вад іншого, мало шансів, що у сина чи дочки сформується власна протилежна думка з цього питання. Розкажіть, що всі ми різні та особливі.

Не треба очікувати швидких результатів. Дитина зможе змінитися, але це робота не одного дня. Не забувайте, підтримка у цей момент відіграє надзвичайно важливе значення.

---

---

---

---

Ти скучив за своїми друзями? Однак короновірус усе ще десь поруч і всім нам потрібна твоя допомога, щоб захистити тебе та оточуючих. Переглянь відеоролик wym-1604097787752 і стань СУПЕРГЕРОЄМ!

---

---

---

Дитяча агресія

Вона буває з різних причин:

· не вміння давати раду своїм сильним емоціям;

· не вміння захистити себе іншим способом;

· бажання бути сильним,щоб не глузували;

· не сформована мова і тому складно щось пояснити впринципі;

· органічні порушення;

· не правильно підібрана дозування ліків, інше

Прояви агресії:

Ø кусатися;

Ø лаятися;

Ø битися;

Ø ламати все навколо;

Ø потужно обіймати;

Ø завдавати собі біль;

Ø щипати.

Тобто вона може бути скерована на:

- оточуючих;

- себе (самоушкоджуюча поведінка);

- предмети навколо;

- тварин.

В будь якому випадку, вчить дитину,що варто їй робити,коли емоції дуже сильні і вона відчуває злість.

---

---

---

---

---

---

КАСТРУЛЬКА ЗЛОСТІ

В кожному із нас знаходиться особлива каструлька, в яку потрапляють різні невисловлені почуття. Багато з них чомусь вважаються «поганими». Нас хтось образив, ми не відповіли на образу і не поділилися цим почуттям ні з ким, і ось все це опиняється в нашій каструльці і розтікається там зеленою калюжею; нас хтось дуже сильно розлютив, а ми не змогли себе захистити, і ось наша злість потрапляє туди ж, нас щось дратує, а ми навіть не можемо зрозуміти, що, – і ніби не помічаємо цього роздратування, а воно стікається все туди ж.

Що ж буде, коли каструлька наповниться?

Вибухне від останньої краплі! І на бідного носія цієї краплі обрушиться все, що накопичувалось іноді роками і до нього не має ніякого відношення. Знайомо? Але найстрашніший варіант наглухо закритої каструлі, яка навіть не дозволяє собі вибухнути, а починає роз’їдати саму себе, а потім і ні в чому не винний організм.

Пора братися за очищення каструлі!

А далі використовуйте різні вправи для вираження злості (кидати в стінку який-небудь м’ячик, бити кулаками подушку, кричати в чашку…) Більше вправ для відреагування злості тут.

---

---

---

Як захистити власну дитину від сексуального насильства?

Багатьом батькам важко говорити на такі теми з дітьми, важко і незручно пояснювати, складно підібрати слова. Але про це обов’язково треба говорити! Дуже важливо сформувати в дитини таку поведінку, яка їй дозволить в ситуації ризику вчинити правильно, що зможе попередити скоєння злочину!

Ділимося з вами мультфільмом wym-1604097021140 , який ви можете просто показати дитині, щоб вона знала, що робити, якщо поведінка дорослого - неприємна, якщо дорослий торкається особистих частин тіла.

Дитина повинна знати, що може звернутися за допомогою до близької людини будь-коли.

---

---

---

Шкільний рік розпочався у новій реальності - iз новими правилами та викликами. Кілька корисних порад від експертів UNICEF для батьків школярів, як підтримати дітей та захистити родину від #COVID19

---

Навчання вдома: практичні поради для батьків

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, все залишив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

У підлітків криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

---

---

---

Основною метою діяльності психологічної служби є :

• соціально – психологічне забезпечення процесу реформування освіти на всіх її рівнях;
• здійснення психологічної експертизи, соціально – психологічної корекції, соціальної реабілітації учнівської молоді;
• психологічна просвіта всіх учасників навчально – виховного процесу.

Психологічна служба школи

1. Забезпучує охорону та захист прав дітей і підлітків, представляє їхні інтереси у різноманітних інстанціях.
2. Вирішує питання соціального захисту дітей.
3. Надає допомогу у соціалізації учнів.
4. Надає консультації з проблемних питань, психологічну підтримку у скрутних ситуаціях.
5. Дбає про психологічне здоров'я всіх учасників навчального процесу.
6. Навчає учнів, батьків та вчителів прийомам ефективного спілкування, вирішення конфліктних ситуацій та саморегуляції.
7. Здійснює профілактику залежних форм поведінки, девіантної поведінки та насильства в учнівському середовищі.
8. Здійснює психологічний супровід профільного навчання, сприяє процесу самореалізації старшокласників.
9. Здійснює просвітницьку роботу щодо здорового способу життя.

Коментарi